Скільки б у голлівудських фільмах не показували, що справжньому коханню не страшні жодні перешкоди, реальність дещо інша. Навіть найгармонійніші стосунки мають свої злети й падіння, які в результаті приводять до двох протилежних фіналів: безумовного кохання та прийняття партнера («і жили вони довго й щасливо») або закономірного розставання. Однак у деяких випадках пари обирають третій шлях — ставлять крапку у своїй історії кохання, але домовляються залишитися друзями. Або принаймні роблять таку спробу.
Бажання зберегти дружбу з колишнім партнером цілком природне з точки зору психології. «Розставання може бути болючішим за найважчу втрату, — каже експерт зі стосунків Майлз Пулвер. — Помираючи, людина назавжди зникає з вашого життя, тоді як колишній партнер продовжує жити й навіть починає нові стосунки. Вам доводиться справлятися з горем від утрати, спостерігаючи за тим, як він рухається далі без вас». З таким стресом, змішаним зі страхом самотності, дуже важко впоратися. До того ж «кожен із нас має сформовану систему прив’язаності, — пояснює Майлз Пулвер. — Це означає, що ми інстинктивно прагнемо бути поруч із близькими людьми й уникаємо розставання».
Приклади дружби з колишніми партнерами можна знайти навіть серед знаменитостей. Актриса Гвінет Пелтроу та музикант Кріс Мартін запевняють, що після усвідомленого розставання «стали ближчими, ніж коли-небудь раніше»: вони знайомлять один одного з новими партнерами й навіть іноді подорожують разом. А Ірина Шейк і Бредлі Купер вирішили залишитися друзями заради спільної дочки. Як і в часи їхніх романтичних стосунків, вони влаштовують сімейні обіди та разом виховують дитину.
«Ідея залишитися друзями з колишніми цілком розумна за певних обставин, — вважає експерт зі стосунків Джонатан Беннетт. — Враховуючи те, що багато розставань сповнені драми та незгод, збереження дружніх стосунків може бути ознакою зрілості партнерів». Однак це не означає, що таке рішення буде правильним для всіх пар. «Якщо між вами ще збереглися почуття або невирішені проблеми, то спроба залишитися друзями може стати воротами до старих стосунків, — додає він. — Багато людей залишаються друзями з колишніми лише тому, що сподіваються на відновлення романтичних стосунків». Такі партнери ризикують надовго потрапити в незкінченний цикл розставань і сходжень. І це може стати набагато травматичнішим досвідом, ніж остаточний розрив.
Коли не варто зберігати дружбу з колишнім?
Психотерапевтка й авторка «Біблії про розставання» Рейчел Сассман переконана, що якщо стосунки були нездоровими (у них було присутнє емоційне або фізичне насилля), то з колишнім партнером слід припинити будь-яке спілкування. Спроба дружби з ним буде сповнена маніпуляцій і сварок. Адже якщо людині властиві певні шаблони поведінки, то вона буде відтворювати їх у будь-яких стосунках — як у романтичних, так і в дружніх.
Також небезпечно залишатися друзями з колишнім партнером, стосунки з яким будувалися лише на фізичному потягу. «Якщо між вами був сильний зв’язок, роман із насиченим сексуальним життям, то як ви можете стати друзями з цією людиною? — каже Рейчел Сассман. — Хімія нікуди не зникає». Імовірно, якщо ви продовжите спілкування, то в якийсь момент знову опинитеся в одному ліжку. Тому перш ніж вступити в таку авантюру, варто чесно відповісти собі на запитання: чи усвідомлюєте ви всі наслідки стосунків у статусі «друзі з привілеями»? Чи готові ви відпустити колишнього партнера, коли в нього з’явиться хтось інший?
І насамкінець серйозним протипоказанням до дружби вважається ситуація, коли після розставання минуло надто мало часу. На думку Сюзан Елліот, авторки книги «Як пережити розставання», перш ніж відновити спілкування, варто взяти піврічну перерву (тривалість може бути різною, залежно від серйозності стосунків і того, як вони закінчилися). «Вам потрібен час, щоб побути наодинці та знову ввійти у світ як особа в статусі “без пари”», — пояснює вона.
Після розриву стосунків ви все ще емоційно вразливі. Тому, перш ніж запропонувати колишньому партнеру дружбу, слід переконатися, що ви твердо стоїте на власних ногах. Згідно з дослідженням, опублікованим у 2013 році, «стрес від розриву може бути каталізатором особистісного росту», а його уникнення гальмує процес розвитку. Тому дайте собі час на відновлення.
Коли дружба з колишнім — хороша ідея?
Більшість психологів поділяють думку, що наявність спільних дітей — це чудовий привід спробувати зберегти теплі стосунки з колишнім партнером. Якщо для вас обох добробут дитини стоїть на першому місці, то проблем із дружбою, імовірно, не виникне. Крім того, чудові перспективи продовжити спілкування в новому форматі є в партнерів, романтичні стосунки яких були короткими та/або початково розвинулися з дружби.
Загалом можна виділити три основні індикатори, які свідчать про те, що ви можете залишитися друзями з колишнім партнером: чесність, відсутність невирішених конфліктів і повага до особистих кордонів. Тобто обидва партнери усвідомлюють, що романтичні стосунки вичерпалися й повертатися до них немає сенсу. Вони стають друзями, тому що довіряють один одному та мають спільні інтереси, а не тому, що вони залежні від минулих стосунків.
Чи можливо реалізувати це на практиці? Щоб з’ясувати це, ми поспілкувалися з трьома блогерками, які чесно розповіли нам про свої спроби залишитися друзями з тими, кого вони колись кохали.
Катя Бутко, підприємиця і блогерка
«Мій колишній хлопець був американцем. Я хотіла отримати візу та переїхати до нього, але через певні обставини це було неможливо. Після пів року віртуального спілкування ми зрозуміли, що стосунки на відстані не працюють. Кожен із нас хотів жити власним життям. Але ми відчували, що дуже близькі духом, тому вирішили залишитися друзями. З того часу пройшло чотири роки (тобто ми дружимо набагато довше, ніж зустрічалися). Ми розуміємо та підтримуємо один одного. Я дуже рада, що ця людина є в моєму житті».
Мая Клугман, авторка телеграм-каналу «Eat Girl Moscow»
«Мої найдовші стосунки тривали 3,5 роки й були дуже емоційними. Усе почалось як зустріч двох споріднених душ. З першого й до останнього дня нам було весело та цікаво разом. Ми були дуже схожі та розуміли один одного. Однак притягнулися ми не лише завдяки почуттю гумору, але й через наші психологічні травми. Вони ідеально зійшлися, як деталі пазла, затягнувши нас у невротичні та співзалежні стосунки, з яких я змогла вийти лише після того, як пішла в терапію.
На мою думку, наші стосунки завжди відповідають рівню нашого розвитку. Тому я не звинувачую ні себе, ні партнера в тому, що відбувалося — ми просто несвідомо повторювали завчені шаблони поведінки, ранячи один одного й страждаючи від цього. Незважаючи на те, що в цих стосунках було багато хорошого і вони сильно вплинули на мене та моє життя, вихід із них я досі вважаю одним із найбільших своїх досягнень. Лише після пів року терапії, з появою роботи та початком формування власної незалежності й ідентичності мені вдалося остаточно вибратися з нескінченного циклу наших розставань і сходжень.
Ініціатором розриву була я, тому мені було трохи легше, і я хотіла, щоб ми залишилися друзями (що взагалі-то досить жорстоко щодо партнера, але на той час я це не до кінця розуміла). Ми намагалися дружити: я помалу вставала на ноги та вчилась, як дитина, жити самостійно, а колишній партнер навіть допомагав мені в цьому. Мені здавалося, що я змогла зберегти важливу для себе людину у форматі друга.
Однак через півроку, коли колишній зрозумів, що я не збираюся повертатися до нього, він різко припинив спілкування зі мною. Тоді я, на жаль, не могла спокійно прийняти його рішення та продовжувала егоїстичні та маніпулятивні спроби «дружити». Іноді ми починали спілкуватися, але за звичкою скочувалися до взаємних звинувачень. Я ще недостатньо пропрацювала себе, а він взагалі не звертався до психолога, тому нічого доброго з цього спілкування вийти не могло. У результаті стався грандіозний і цього разу остаточний розрив.
До того моменту я все ще думала, що світ був «нашим» — спільні друзі, проєкт, яким він займався, але в розвитку якого я брала активну участь. І раптом я все це втратила. Мені не залишалося нічого іншого, як створити себе заново. Мене переповнювали злість, образа й навіть ненависть. На все, що сталося, я дивилася з позиції «ображеної дівчинки», зосереджувалася виключно на недоліках колишнього, звинувачувала його в усьому. Лише через півроку після нашого розставання, пропрацювавши свої образи на терапії, мені вдалося дійти дуже болючого висновку: ніхто ніколи не ображав мене. Я сама була монстром — егоїстичним, жорстоким, жахливо маніпулятивним монстром, який викривлював реальність і тероризував іншу людину (нехай і несвідомо). Було невимовно важко побачити справжню себе та скинути звичні, комфортні установки жертви.
Зараз ми не спілкуємося, але в цьому немає образи (принаймні для мене). Я згадую наші стосунки з теплом і вдячністю, знаходжу відгомін спільно пережитого досвіду у своєму теперішньому житті та побуті, із захопленням бачу частинки його звичок, жартів та інтересів у собі.
Я написала йому листа, де просила пробачення, але він не відповів. Однак я все одно відчула полегшення. Зрештою такі листи не пишуться заради відповіді, вони пишуться для себе. Найважливіша робота завжди відбувається всередині нас: інші люди та події лише допомагають нам у пізнанні й опрацюванні себе».
Ліза Міхалєва, авторка і діджейка
«Ми з моїм колишнім партнером спершу дружили рік, а потім випадково закохалися один в одного й почали зустрічатися. Це були найздоровіші стосунки в моєму житті. Він один із найкращих людей, яких я зустрічала. Я захоплююся його відкритістю — не було жодного питання, яке ми не могли обговорити чи вирішити. А ще з ним я могла бути справжньою. Мені подобалося, як неочікувано він доповнював мене, і те, як я росла як особистість. За майже півтора року стосунків ми ні разу не сварилися.
Але зненацька почалася пандемія. Він залишився в Англії, а я повернулася в Росію. Ми наче жили в паралельних світах: поки мій партнер проводив увесь свій час удома, я знайшла нову роботу, переїхала в центр Москви, виросла як діджейка і створила квір-вечірку. Останні кілька місяців я багато працювала, часу не вистачало навіть на спілкування з батьками. Що вже казати про телефонні розмови з партнером, з яким нас розділяли три часові пояси.
Стало важко підтримувати спілкування. До того ж дата нашої зустрічі постійно відкладалася. На терапії з психологом я зрозуміла, що мої пріоритети змінилися: робота та саморозвиток у Москві стали важливішими, ніж ці стосунки. Здорове спілкування завжди було основою наших стосунків, тому я вирішила чесно розповісти партнеру про свої переживання. Я боялася втратити його, тому довго відкладала цю непросту розмову. Коли ж наважилася, у мене не було думок про розставання. Я сподівалася, що ми, як зазвичай, зможемо знайти рішення. Можливо, узяти паузу. Але вислухавши мене, мій партнер сказав, що нам краще розійтися, інакше це буде нечесно для нас обох — я відчуватиму себе зобов’язаною спілкуватися з ним (і винною, якщо цього не робитиму), а йому буде некомфортно від цього.
Ми обговорили, що не хочемо йти токсичним шляхом розставання з блокуванням один одного в соцмережах. Я сказала, що готова продовжити спілкування, але колишній партнер окреслив кордони: зараз він не може бути моїм найкращим другом. Йому потрібен час. Незважаючи на це, час від часу ми можемо писати один одному. Важко було уявити кінець наших стосунків інакшим. Я вчергове переконалася, що ми дуже цінуємо один одного, завжди готові надати підтримку та вислухати.
Я не знаю, що буде далі. Ми не виключаємо можливості возз’єднання, нового формату стосунків чи дружби. Усе залежатиме від подальшого спілкування та, головне, майбутньої особистої зустрічі.
